Нас поділило небуття
На диссонанси квінт і терцій;
Та воскресити пісню серця
Мені не вистачить життя -
Вона, безмовна і легка,
Не піддається путам слова,
І закувати її знову
Не підіймається рука.
Як не старались би слова,
Та думка, птаха невбиєнна,
Моя невпинна, сокровенна,
Постане - юна і жива;
Вона у вирії цих слів -
Дитя, у Вічність оповите,
Бо Вічність - то є світ богів,
А час - на нім блідий відбиток.
Пiсня й думка
© Copyright: Алёна Собокарь, 2016
Свидетельство о публикации №116072004370
Свидетельство о публикации №116072004370
Рецензии