звiльняючись...

…ковдра сну – розуміння та незгода із самими собою,
до власного погляду на світ, на людей зі спогадів, країни задзеркалля,
на невільних привидів мрій, що намагаються стати справжніми
і сплутати за для божевілля натхнення уявне із дійсністю…
бо ти помічаєш усе, або вдаєшся підсвідомо імітувати (хитруна)…
і воно тобою грається краєм думок… навіть не каєшся у гріховності мрій…
ти – живеш усім, що проймає до мурах тіло, і не зупиняє мить Щастя!..
з обережно-мовчазного погляду починається наша кожна зустріч,
а розлуки, то натяки на обдуманість подальших кроків дорогою життя…
у стилі порозуміння молишся Богу, філософствуєш на будь які теми,
вдаєш, що порівняно з іншими, зовні у тебе все добре!..
от і чекаєш за лаштунками світу на Любов… а воно, те щось… заважає…
знаходячись у власному тумані почуттів, десь у просвіті див
переховується роздягнена душа у словах, розбавлені римами сльози
нічим не гірші од неримованої прози визнаного співчуття митцем!
врешті відрікаючись лякливих ніжностей відчуваєш солод і гіркоту вільних віршів…