Друзи та ворогы- хто воны?

Фото зробленно 30.04.2016р


Я ще у дитячі роки зрозуміла, що таких у мене немає. Ворогами для мене були тільки хвороби і з ними мені доводилося боротися кожен день. Вони приходили і не питали у мене моєї згоди. Мені доводилося просто долати їх. І так вийшло, що при пологах я боролася за своє життя і з цією боротьбою живу і по цю добу.

Друзі?
Як виявилося їх у мене не було і немає. Є хороші відносини з декількома авторами з різних сайтів, які мені типу братів і сестер. Вони часто підтримують словом і ділом. Ми листуємося ні тільки на сайтах, але і у соцмережах, спілкуємося у скайпі. Але у скайпі я не люблю. Чому? Я дуже багато розмовляю. Позначається, що тут у реалі усі хочуть, щоб я їх слухала, але мене вислухати не хочуть. Тому я так люблю знайомиться з людьми у дорозі. Слухаю їхні розповіді, розповідаю про себе.

Родина?
Родина у мене велика, але побалакати як виявилося майже ні з ким. А сьогодні мені довелося пережити зраду двох моїх старших дітей під прізвищем Парамонова. Від Каті я за минулі два роки часто чула погані висловлювання про мою писанину у інеті. Вона у 2013 влітку висловилася, що їй не цікаві люди, що не приносять прибуток. Їй було цікаво вісім років тому, коли мама за місяць до операції, долаючи біль і задихаючись від спеки, просила допомоги у мера Донецька на оплату її першого року навчання у Медунівере. На другому році навчання просто тримала у облозі виконком, з проханням перевести на бюджет. Так, вона вчилася своїм розумом, але вона вирішила забути, що мама стала мамою її синові, який народився на другому курсі навчання і п*ять років просто був зі мною. Йому незабаром сім років і він мамою кличе мене, хоча знає, що я бабуся. А мою дочку називає по імені. Не хоче мамою кликати. Мало бути освіченою, треба ще бути просто доброю людиною.

Моя мама померла, не доживши до 78 років. Вона була малописьменной(4 класи), але вона була дуже розумна, добре зналася на травах, містичних подіях. Ми з нею постійно усе одна одній розповідали. Вона мені стільки раз розповідала про своє дитинство, юність, молодість. Як то вона запитала, чи не набридло мені її слухати. Адже вона стільки разів про усе розповідала. Я відповіла, що мені усе цікаво і не тому що вона моя мама, а тому що вона цікаво усе розповідає.

Зараз я іноді можу зателефонувати другої дочки і поговорити з нею. Вона у травні народила другого сина. Старшій дочці я не можу подзвонити. Вона живе у Ставропіллі. Скайпу у неї немає, але ми листуємося у Однокласниках, Контакте, Фейсбуці. Вони з чоловіком і онуком завжди можуть прочитати мої тексти. Я Олі дала від двох сторінок на порталі РУ паролі, щоб вона могла читати авторів і ставити від мого імені коментарі. Вона за професією бухгалтер. Поки там не працює. Робота є у місті, а вони живуть у селищі.
У місто немає можливості їздити, мало поки грошей, але їм там подобається.

Шоста дочка живе у Туреччині. Вийшла заміж, щаслива. З нею можна у соцмережах спілкуватись або у скайпі. У Норвегії живе п*ята донька зі своїм чоловіком Дімою. Він теж із Донецька. У червні у них народився син. Вона у травні теж, як дочка Катя, вирішила повчити маму, як потрібно жити у реалі і що потрібно вимкнути комп*ютер на пару тижнів і просто забути про свої тексти, поховати їх. З тих пір вона не пише мені. Як же багатьом хочеться змусити Листоношу замовкнути і перетворитися на стару. Але я не для того стільки років прожила, щоб мене хтось зі своїх і чужих змусив зміниться у середині.

Кожен день хтось обурюється, що у мене багато сторінок і це мовляв погано. Що саморекламою займатися теж не добре. Я таким пишу, щоб зайнялися своїми сторінками і не вказували мені, як жити.

Але коли сьогодні уранці мене зрадив мій старший син, то я зрозуміла, що у мене дійсно немає друзів серед чоловіків ні тільки у світі людей, а й у моїй родині. Що зробив? Підняв руку на маму. Я пишу ці свої одкровення і мені гірко розуміти, що я дожила до такого події, що мій син просто намагався мене вбити. Хтось запитає і що далі? А нехай з ним розбираються правоохоронні органи. Він три роки тому ось так мало не вбив середнього мого сина. Тоді його батько спровокував цю бійку. Рік тому на Великдень він знову намагався це з робити. У середнього сина була манія переслідування і він постійно щось говорив, часто напивався. Але ось тепер така благодать зійшла на мене, пізнати побиття.

Але як виявилося я не відчула болю і страху. Я не захищалася. Його Катя відвела. Потім вона намагалася мене обмовити, що я за ними бігала з ножем, типу з глузду з?їхала. А коли я приїхала з обласної травматології, куди мене відвезла швидка допомога, то Катя сховалася у своїй кімнаті. Але я їй усе висловила через двері. Син? Спав. Я вміла себе у дитинстві захищати від випивок батька. Але він просто скандалив. Він завжди любив мене, допомагав до самої смерті. Чоловіки? Перший один раз дав ляпаса, коли у мене була істерика, потім довго просив прощення. Другий один раз вдарив по обличчю, були і інші інциденти, але я завжди захищала себе і ми прожили 24 роки. Але коли він кілька разів спробував мене задушити, я просто вигнала його. Живе у моєму будинку, що залишився від батьків. Ось вчора син і дочка гостювали у нього. Ймовірно це наслідки їх зустрічі. До того ж дочка місяць тому пообіцяла, що буде контролювати брата, щоб у увалах не пив. І ось чим закінчилася цей контроль. Син вирішив вбити матір. Поки слухав маму усе було добре, а тепер що? Ось це йому самому доведеться зрозуміти.

Так що пишу для своїх шанувальників і не приятелів, що ніколи не бійтеся ні чужих, ні своїх. Свої найстрашніші вороги. Їм віриш, сподіваєшся і коли вони зраджують, то вірити їм більше не хочеться. Мені ймовірно Бог або хтось ще цією подією підказав, що я повинна вірити і сподіватися тільки на себе і свої сили.

30.12.2014 мені довелося пережити випадок в поїзді з циганкою. Я тоді зрозуміла, що не боюся дорожніх людей. У січні дізналася, що я сама з роду циган, але мій дар сильніше, ніж у них, тому що я не виховувалася у таборі, а у світі сучасних людей, у світі простих істин. Але ці істини виявилися настільки прості, що мені навіть не сумно це розуміти. Пишу і мовчки слухаю свої думки. Вони, як виявилося, мої найкращі друзі. Тільки вони завжди були моїми супутниками у житті. Терпляче чекали, коли я їм дам можливість висловитися. І ніхто і ніколи нам не заважатиме це робити. Я разом з ними і далі буду створювати свої вірші душепісца, байкі- серіали, одкровення без страху і докору. Якщо у мене у моїй родині немає слухачів мене, читачів моїх текстів, то вони є у світі людей, світі інету. Я не заробляю на цьому грошей. Часто сиджу голодна у компа і сміюся, читаючи чужі байки, плачу від чужих віршів. І так буде доти, доки я жива, поки є інет і світло. Ніхто не злякає Листоношу і не завадить створювати свій світ сторінок-своєї фантазії.

А діти? Нехай живуть своїм життям і просто у майбутньому не отримають тієї байдужості від своїх дітей, яку вони мені влаштували. Прощати їх? Нехай їх Бог простить.

потім продовжу, коли думки захочуть.


З сином я налагодила відносини. З тієї дочкою? Ось це вже не у моїх силах. Щось у ній зламалося, раз вона так ставиться до матері. Її життя- це її проблема. А я у старухи не записувалася і хочу наступні 40-50 років прожити, як намітила.

26.09.2015г