Власне кажучи

ВЛАСНЕ КАЖУЧИ

У кожного із нас є власний шлях,
який життя проходить без зупинок.
Для когось, то вузька стежинка у травах, квітах, репяхах...
Для іншого, широка траса з тисячі вузьких стежинок...

У когось шлях протоптаний слідами
(хто зна чиїми)-- йди собі та йди.
А в іншого, пронизаний знаками,
не зрозумієш їх-- чекай біди.

Чи то Господь, шляхи ті наділяє,
по справедливості, яку лиш знає сам...
Чи то душа, собі їх обирає
 з колекції Господніх голограм...

Та все ж, вони, неоминучі, неспокуті.
крім Нього, нікому судити та карати.
Й каміння на шляху, комусь-- щоб спотикнутись;
а іншому-- щоб ним в когось кидати...

******

То що ж, кидайте!
Я ж-- ота що спотикаюсь...
Хоч знаю, що усі не без гріха.
Та власне-- у своїх гріхах я каюсь...
Чи кається у тім ваша рука?

*****
Я знаю, що була необережна
йдучи шляхом своїм навпомацьки й поспішно.
Знаю також -- Божа любов, безмежна
й , вона, належить праведними і грішним.

Я знаю, що живу не по законах
кимось прописаних (та не прожитих) істин.
Душа, заплуталась в блаженних перепонах,
душа, не прагне віднайти в них пристань.

Знає лиш Бог, як прагне до знемоги,
Душа, вдихати його сутність кожну мить
та, як долає перепони й застороги,
що на земнім шляху їй треба пережить...
(ХТ 17.07.2016)