Знов до любовi...
Знов до любові кличе вечір…
День занеміг від суєти…
Чиї сьогодні гладиш плечі,
Кого вустами пестиш ти?
А місяць котиться байдуже,
Малює тіні у саду…
Ти обіймай її не дуже,
Бо, може, я іще прийду.
Не для прощення чи прощання,
Не для гучних і марних слів –
Щоб наше давнє те кохання
Ніхто згубити не посмів!
© Copyright: Наталья Бидненко, 2016
Свидетельство о публикации №116071808211
Свидетельство о публикации №116071808211
Рецензии