З братнiм привiтом

З "братнiм" привiтом

Тихо колишуться віти,
сумно край лісу стою.
Поле укрилося цвітом,
гаривом пахне в гаю.

Свіжа могила під віттям,
хрест на узліссі бринить.
Хто в ці часи лихоліття
у домовині тій спить?

Може невпізнаний воїн,
Неньки святий захисник.
Може і той, хто достоїн
на придорожний терник.

Тихо колишуться віти,
рядом вмирає село.
Скільки з усього їх світу
тут за два роки лягло…

Через чиюсь недолугість,
через жадобу і гнів.
Хтось положив свою юність,
хтось в синє небо злетів…

Та чи ж за те вони бились,
йшли напролом, до кінця.
Щоб ми з цим хамством змирились,
й власні заклали серця?!..

Ухнуло десь з-за лаштунків,
чується відгомін залпів –
„старшого брата“ дарунки
небо розрізують навпіл.

Тихо колишуться віти,
сумно край лісу стою.
Поле шматують привіти,
жарко в Донецькім краю.

Спека по всій Україні,
палить у душах й серцях.
В кришку катів домовини
вгоним осиковий цвях?!

18.07.2016