...Комусь то треба долетіти!..
Його невиправданий рай
не кличе нас...
Ми - хворі діти
в словах образи:
- Не шукай!..
Пливемо в темряву молитви,
щоб там торкнутися зірок,
і стати приводом гонитви
за шансом втриматись за крок...
Пустоти...
Звабливі пустоти
у снах плекаємо своіх
аж поки Він спитає:
- Хто ти?..
І чим спокутуєш свій гріх?..
А ти мовчиш...
Бо що казати,
коли у темряві душа
шукає виходу за грати
фіналу першого вірша,
де легкий рух кохання крає
тупими лезами надій,
на те, що вічний не вмирає,
для всіх, крім тих, хто дійсно - свій...
І знову хочеться завити
від ритму в стилі "прощавай"...
...Комусь то треба долетіти
в його невиправданий рай...
Плин часу
© Copyright: Александр Ноцкий, 2016
Свидетельство о публикации №116071801923
Свидетельство о публикации №116071801923
Рецензии