Плечi, ресторан, мужчини... Миклош Форма

                http://www.stihi.ru/2016/07/14/2325               

Оригинал:


...І коли ти оголюєш плечі, і мужчини ураз косоокі,
і клянуть неоголені сукні ті жінки, що сидять поруч з ними,
я усіх озираю, як лицар, задоволеним, втішеним оком.
І мені зрозумілі їх дії, як прості і безхитрісні рими.

Це така чоловіча нагода – підійматись, розправити крила,
хоч звичайний стілець піді мною, правда, спинка стільця в візерунках.
І я хочу, щоб кожен побачив, що зі мною сидить моя мила.
І що саме для мене розкрились два плеча – два смаглявих дарунка.

А мужчини все заздрять і заздрять. Я злітаю, лечу попід небом.
А жінкам все тісніше у сукнях, і годинники тиснуть зап'ястя.
Раптом я схаменусь, зрозумію, що злітати високо не треба.
Бо ось тут – ти, моя, твої плечі, і не небо, а ти – моє щастя...


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


А когда оголяешь ты плечи и мужчинам грозит косоглазье,
Проклинают те дамы, что рядом, платьев их закупоренных лифы,
Я взираю на всех, словно рыцарь, так доволен – не видно вам разве?
Так понятны мне действия эти, как простые банальные рифмы.

Есть такая мужская порода – расправлять свои крылья под взглядом,
Хоть обыденный стул подо мною, правда,  спинка в  узорах и арках.
Я хочу, чтобы каждый увидел ту, что рядом со мной… Ту, Что Рядом.
Что раскрыты они для меня лишь – эти плечи, два смуглых подарка.

А мужчинам от зависти плохо…я взлетаю, лечу небосводом.
И теснее всё женщинам в платьях, и часы обжимают запястья.
Но опомнюсь вдруг я, что, взлетая высоко, – я утрачу свободу.
Ибо здесь ты – моя, эти плечи, и не небо, а ты мне – для счастья…


Оригинал взят у Автора -
спасиБо.