Бонапарт и черногорцы, А. С. Пушкин

В начале 1800-х честолюбивый Наполеон устремился на Восток. Французы захватили южную Далмацию и в январе 1806 г. вошли в Рагузу (Дубровник) – крупнейший порт Адриатики. Значение Черногории в европейской истории все возрастало. Большинство черногорских племен в то время жили в горах, лишь периодически спускаясь к морю. Видя намерения Наполеона захватить побережье, черногорцы спустились с гор и заняли приморские города с твердой решимостью бороться до конца. Однако их храбрые и воинственные племена были в то время немногочисленны и тогда на помощь им пришла Россия. В залив вошли русские боевые корабли, и в самом большом порту Боки было поднято русское знамя. С этого момента русские и черногорцы стали действовать совместно против общего врага – французов.


Бонапарт і чорногорці

«Чорногорці? Що за люде? –
Бонапарте запитав. –
Правда, плем'я це безглузде
Не боїться наших лав?

Тож розкаються злочинці,
Мій наказ старшинам їх,
Щоб кинджали і рушниці
Все несли до ніг моїх».

Ось він шле на нас піхоту,
Артилерію важку,
І своїх мамлюків роту,
Й кавалерію прудку.

Ми здаватись не бажаєм,
Волелюбний ми народ!
І рови глибокі маєм,
І каміння для заброд.

Ми засіли в наші нори.
Он вже сунуть вороги,
Увійшли уже у гори,
Все плюндрують навкруги.

Йдуть кривенькими стежками.
Раптом паніка!.. Між гряд,
Над французів головами,
Червоніє шапок ряд…

«Чорногорця хоч одного
Кожен з вас уб’є нехай!
Не жалійте ви нікого!
Цілься в голову! Стріляй!»

Стихли постріли. Упали
Наші шапки із дрючків.
Ми під ними ниць лежали,
Причаївшись між кущів.

Залпом ми відповідали
Ворогам. «Невже луна?» -
Ті із подивом сказали. –
Щось не схоже! Не вона!»

Стали падати французи,
Командир звалився з ніг,
Решта ж, наче боягузи,
Утікали, хто як міг.

Це вони нам не пробачать…
З тих часів француз усяк,
Нашу шапку як побачить,
Червоніє, наче рак !