...І коли ти оголюєш плечі, і мужчини ураз косоокі,
і клянуть неоголені сукні ті жінки, що сидять поруч з ними,
я усіх озираю, як лицар, – задоволеним, втішеним оком.
Я уже зрозумів їхні дії, мов прості і безхитрісні рими.
Це така чоловіча нагода – підійматись, розправити крила,
хоч звичайний стілець піді мною, правда, спинка стільця в візерунках.
І я хочу, щоб кожен побачив, що зі мною сидить моя мила.
І що саме для мене розкрились два плеча – два смаглявих дарунка.
А мужчини – все заздрять і заздрять. Я злітаю, лечу попід небом.
А жінкам – все тісніше у сукнях, і годинники тиснуть зап'ястя.
Раптом я схаменусь, зрозумію, що злітати високо не треба.
Бо ось тут – ти, моя, твої плечі, і не небо, а ти – моє щастя...
Плечi, ресторан, мужчини
© Copyright: Миклош Форма, 2016
Свидетельство о публикации №116071402325
Свидетельство о публикации №116071402325
Рецензии
Спасибо за исполненные психологии строки, поданные не тривиально, Миклош.
http://www.stihi.ru/2016/07/16/8207
Приходите при желании,
Света
Светлана Груздева 16.07.2016 23:27 • Заявить о нарушении
http://www.stihi.ru/2016/07/16/8207
Приходите при желании,
Света
Светлана Груздева 16.07.2016 23:27 • Заявить о нарушении
