Колись ти прийдеш до мене...

колись ти прийдеш до мене...
удень чи вночі...
неважливо...
а може лише одаруєш
сумним поглядом вдалині...
а може ти пройдеш повз мене...
торкнешся плечем ненавмисно...
десь серед натовпу..
заклопотанний...
й не впізнаєш мене взагалі..
колись ми зустрінемось знову...
в Парижі чи Амстердамі,
у Венеції чи в Маямі...
у Празі,а може в Москві...
в якомусь аеропорті,
в сусідньому поїзді, на автовокзалі
 в час пік у метро,а може
 і в жодному з вищеназваних місць...
байдуже де і коли..
немає значення за яких життєвих обставин...
важливо лише одне:
при зустрічі наших очей,
чи буде погляд такий же самий?
чи станемо зовсім чужі...
та й це не найгловніше...
ми пішли із життів один одного...
та наврядчи покинули спогади
і думки...
а можливо  про мене й не згадуєш більше...
але я відчуваю...гадаю, ти також...
той зв'язок ,що між нами,
здається,
ще до народження...
той зв'язок, що так швидко не обірветься...
і який,сподіваюсь ,назавжди...
хоч він тільки й на рівні космічної підсвідомості...
але знаєш ,що найважливіше?
кожен день, уночі
( байдуже в яку пору)
ми виходимо на вулицю
насолодитися красою..
нiчного неба...
це насправді має велике значення:
незважаючи на будь-які відстані...
жити під одним небом..
бачити сузір'я Великої ведмедиці...
це так мало,але це найголовніше...