Тягар

Мій довічний тягар

Я дуже давно не брала до рук олівця,
Боялась, боролась, вагалась.
Я знала, що знову писатиму до тебе,
Так і сталося, знову рву шмаття від себе!
Я знову гублюся в словах,
Мені важко тримати себе у руках.
Що ти поряд, знову здається,
Знову обличчя твоє у перехожих бачиться.
Я в котрий раз втрачаю самовладання,
Та ти не відповіси на мої благання.
Це черговий період у житті,
Просто треба з глузду не зійти.
Це повторюється кожного року,
Та, нажаль, немає від цього проку.
Ти, як завжди, днями зі мною,
У думках і ночами з тобою.
Я згадую все, що було,
Всього тебе, нас… минуло…
Ти живеш, і з року в рік стараєшся,
А потім за одну лиху хвилину усього лишаєшся.
Я пам'ятаю твою родимку, таку як у мене,
Зорі весінні, велосипед і свою голову на грудях у тебе.
Твої дужі, вправні, ніжні руки,
І такі обережні, невпевнені рухи.
Наші поцілунки безкінечні, на прощання,
І твоє кожне повернення.
Я пам'ятаю очікування довгі,
А потім найрідніші обійми, яких було доволі.
Я згадую, як мені собака прокусила ногу,
І ти обережно віз мене до дому всю дорогу.
Як днями лікував,
Рони мої мазав і перев'язував.
У хатніх справах допомагав,
І про цікаві моменти з моїх книжок слухав.
Пам'ятаю. Як на руках твоїх засинала,
А потім вимушено, знову тебе проводжала.
Як ти в футбол вчив мене грати,
Я в цьому ладна була тобі догоджати.
Твоя посмішка… якої більше для мене не має бути,
Все – все, я нічого не хочу забути!
Сама зруйнувала, знищила усе сама,
Довічно буду тепер буду носити свого хреста.

10 вересня 2014 рік