Щось про це

Ці сходи...
Ці стримані кроки з блакиті
мені натякають
на те, що пора...
Що там вже чекають
у сни заповиті
брати і сестра...
Ці краплі...
Веселі від кольору смерті...
Як бранки зі сходу
кохали таких,
й міняли на згоду
долоні подерті
для кожної з них...
Ці душі...
Вкривають себе простирадлом,
що виткані пізно
з холодних ночей.
І я - не залізний,
хапаю те падло
і б'ю між очей...
Ці хвилі...
Пірнати, напевно, не буду...
Каміння і скелі
покличуть мене
в малюнки на стелі,
де Син і Іуда
сплелися в одне...
Ці стогни...
Це тихе відлуння невдачі
дорослих приматів
одягнених в строй.
В руках автомати...
І хтось не пробачить,
що я - не герой...
Ці муки...
Безжальні, як пізнє зачаття...
Не бійся, кохана,
Він знову воскрес!
Лиш я поза планом
іду до багаття,
щоб подих не щез.
Цілунки...
Звичайні, як перші суниці,
що хтось із знайомих
додому приніс.
І світ по одному
знаходить на спицях
мету як каприз...