Ти п дався вабливо сп вачки
Забув дружину, діточок своїх,
Ти розумієш як подякує, які віддачі,
Лише сміятись буде з помилок твоїх.
Береш в дарунок сіфіліс тай снід,
А зараз голосніш кричи,
Вона залишить у житті твоєму слід,
Не требо марних слів, мовчи.
Зростає гаєм та стежинка,
По котрій бігла я до тебе,
Ні, не врятує вже хвилинка,
Не пригортай мене до себе.
Свидетельство о публикации №116071104581