Лина Костенко. Ночь на Купала

С украинского

Припомнились вдруг ночи на Купала…
Как ночь с высот звездами окропляла.
Бездонно небо, беспределен свет,
а нам всего по восемнадцать лет.

Несмелые, ещё дрожат уста.
Так до утра – и ночь и высота.

И огненное колесо светилось,
когда с горы мимо меня катилось.
Обёрнуто соломою, пылая,
летит и на ветру шумя сгорает!
Разбрасывая искры по пути,
Обугленное, в ночь спешит уйти...

А девушки в плахтах* и в ожерелье,
венки свои пускают по теченью.
Ещё гадают, как гадали предки,
а пареньки в костёр бросают ветки.

Плывут венки, и мой плывет, не тонет.
И сердце беззащитное не стонет,
таким пою сребристым голоском! ..
Ухватом чёрт снял звёздочек мешочек...
Венок плывет и исчезает в ночи...
Иль меж коряг его куда снесло,
иль где лежит, засыпанный песком? ..

Потом вдруг – как сломается весло.
И душу подхватило, понесло,
в водовороте закрутило света!
Тогда бы и остановиться летам.
Душа летает в детство - тёплый край,
на этом свете для неё там рай.

_______________________

* Плахта - нарядная юбка украинского костюма

***

Чомусь згадались ночі на Купала...
Зірками ніч висока накрапала.
Бездонне небо і безмежний світ,
а нам всього по вісімнадцять літ.

Такі несмілі, ще тремтять вуста.
Отак до ранку — ніч і висота.

А ще згадалось — колесо вогненне
з гори в долину котиться проз мене.
Обкручене соломою, летить
палахтить на вітрі, палахтить!
І, розгубивши іскри увсібіч,
обвуглене, заточується в ніч...

А вже дівчата в плахтах, у намисті,
вінки пускають за водою вниз.
А вже гадають, хто кому до мислі,
а хлопці зносять до багаття хмиз.

Пливуть вінки, і мій пливе, не тоне.
А серце ще таке безоборонне,
таким співаю срібним голоском!..
Чорти знімають зорі рогачами...
Вінок пливе, зникає за ночами...
Чи десь його прибило між корчами,
чи десь лежить, примулений піском?..

А потім —як зламалося весло.
І підхопило душу, й понесло,
і закрутило у такому вирі!..
Було б тоді й спинитися літам.
Душа летить в дитинство, як у вирій,
бо їй на світі тепло тільки там.