Павло Тычина. Перед памятником Пушкину в Одессе

Здоров будь, Пушкин мой, земли орган могучий!
И ты, морская глубь, и вы, Одессы тучи!
Я тут у вас в гостях, и вам я не чужой,
Не гневайтесь за смех, ещё ж я молодой.

Заплёванный бульвар и лужи. Город - славен.
И Пушкин на столбе - плывёт он в грязь, как в гавань.
Куда ж ты, подожди! - не хочет говорить.
Внизу сирены рёв и море бурунит.

Что ж благодарно так любимая Россия
Поставила его плечами до стихии.
Стой боком до людей, до многошумных стогн;
Господь стихи простит и эпиграммный огнь.

Ах, море и поэт! Ну кто ж вас не боится!
Свободы чёрный гнев. И блеск и сталь. А лица!
Поэтом быть чуднО: помрёшь - то от свобод
всё боком ставят нас, чтоб не узнал народ.

          Перед пам"ятником Пушкіну в Одесі

Здоров будь, Пушкін мій, землі орган могучий!
І ти, морська глибінь, і ви, одеські тучі!
Я тут у вас в гостях, і всім я вам радий.
Не гнівайтесь на сміх, іще ж я молодий.

Залузаний бульвар. Бульчить калюжна плавень,
І Пушкін на стовпі пливе у грязь, як в гавань.
Куди ж ти, підожди! - не хоче говорить.
Внизу сирени рев і море бурунить.

То ж вдячнії сини невдячної Росії
Поставили його плечами до стихії.
Стій боком до людей, до многошумних площ;
Господь стихи простить і епіграмний дощ.

Ах, море і поет! Та хто ж вас не боїться!
Свободи чорний гнів. І блиск, і гарт, і криця.
Поетом буть добро: помреш - то од свобод
Все боком ставлять  нас, щоб не впізнав народ.


Рецензии