В. Сосюра. Так нiхто не кохав

Так никто не любил. Через тысячи лет
лишь рождается чувство такое.      
В этот день расцветает весна на земле
и земля одевается в зори.

Дышит тихо, легко в синеву она,
тянет в звёздное небо руки…
В день такой на земле расцветает весна,
и дрожит в этой сладкой муке.

Тает сердце во мне от счастья в глазах,
что в тумане горят надо мной…
И разливами кровь, и по венам - гроза,
будто пахнет она лебедой…

Эй, вы звёзды мои!.. Тихий месяц ты мой!..
Где вы видели больше чем это? -
я сорву  для неё Орион золотой,
Я - поет тихой прозы рассветов…

Так никто не любил. Через тысячи лет
лишь рождается чувство такое. 
В этот день расцветает весна на земле
и земля одевается в зори.




оригинал:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...

В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною...
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою...

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані...

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..