322. Василь Стус. И душу облегло бессилье...

И душу облегло бессилье –
Всем замыслам наперекор.
Уверуй же – хотя б в безумье,
Хотя бы в черта, а – поверь.
Через глазок зрит изувер -
Еще не покорен бессильем?
Такое вот, душа, веселье,
Такая доля, потаймир.
Еще ты человек? Уж зверь?
С углов несет давнишней гнилью.
Замки, решетки. Всё раздолье –
В окне квадратном дальний бор.
А найсвятейший верит клир,
Что натереть лишь стены солью –
Без пыток, без отравы-зелья
Всю выпьет кровь кирпич-упырь.


І душу облягло знесилля —
всім замірам наперекір.
Повір же — хоч у божевілля,
бодай у чорта, а — повір.
У вічко зирить бузувір —
чи не скорився ще знесиллю?
Оце, душе, і все весілля
у цьому льосі, потаймир.
Ти ще людина? Ти вже звір?
З кутків несе старою цвіллю.
Замки і ґрати. На дозвілля —
в квадраті шиби дальній бір.
А найсвятіший вірить клір,
що як натерти стіни сіллю —
той й без тортур і трути-зілля
мур вип’є крівцю, як упир.