А в травах - росой звездопад серебрится

Уходит на цыпочках ночь-чаровница
   В туманный прохладный рассвет.
      А в травах – но росой звездопад серебрится
         Да дивных цветов разноцвет.

Зари алый парус в небесной лазури
   Плывёт, не подвластный ветрам.
      Лучи золотистые, глазки зажмурив,
         Стремятся к земным берегам,–

Туда, где в шелкОвых лугах изумруда
   Пестреет ромашковый рай.
      В сердечке цветочка – янтарное чудо,
         И белою россыпью – край.

В поля, где ветра златовласою гривой
   Вздымают пшеницы волну
      И, падая наземь в поклонах игривых,
         Полощут небес синеву

Резных васильков и, вплетая их в косы,
   Ликуют от дивной красы,
      Пьянят медовухой духмяной покосы…
         А символ Великой Руси –

Берёзка-красавица в бархате листьев,
   Серёжек-подвесок кайма…
      О, сколько в тебе красоты и величья,
         А черною бровью сурьма?!..

И вновь я пою о российских просторах, –
   Душа, словно птица, парит.
      Молитесь о мире в церквах и соборах!
         Россию – молитва хранит.

***

С огромной благодарностью к Фриде Полак
за поэтический перевод моих стихов на украинский язык:


*
Тихенько навшпиньки йде ніч-чарівниця
В світанковий синій туман.
Краса зорепаду росою сріблиться,
Вирує квітковий фонтан.

Вітрило зорі по небесній лазурі
Пливе, не підвладне вітрам.
А луч золотий в чарівному ажурі
Стрибає назустріч полям

Туди, де на травах шовкових грайливо
Рясніє ромашковий рай.
В квітковому серці – бурштинове диво,
Та в білому розсипу край,

В поля, де вихрастою гривою вітер
Колосся, як хвилі, здійма,
Вклоняючись низько чудовому світу,
Радіє природа сама.

Різьблені волошки вплітаючі в коси,
Як мавка, встаю на межу.
П'янять медовухою свіжі покоси...
Я в пам'яті їх збережу.

Берізка-красуня в листі оксамиту,
Сережки – пухнаста кайма.
О, скільки у неї величності, світла!
А брів, оченяток сурма?! ..

Я пісню співаю про рідні простори, –
Душа, наче пташка, зліта.
Моліться про мир у церквах и соборах,
Хай здійсниться щастя мета!