Розмова з другом

Налляй-но, друже, в келих синяви
і спомини мої тим оживи
про те, що вже давно зневажене й забуте,
а чи закуте часом в молитви.

Налляй за те, що темряву пройшов
й свою дорогу поміж скель знайшов;
за наш життєвий путь, що аж до сліз нелегкий,
за Місяць, що над хмарами зійшов.

За те, що не скотився під укіс,
хреста свого смиренно й гордо ніс;
ще за рясні поля струнких троянд черлених,
і за друзяк надійних цілий ліс.

Згадаймо побратимів дорогих,
багато з них уже нема в живих;
за тих, хто ще мандрує вперто терниками
хитросплетіння різних дат і віх.

Можливо пригадають нас колись,
спитають – де і звідки ми взялись;
життя своє нам, друже, так прожити треба,
щоб люд за нами плакав і моливсь.

Хай світить срібний Місяць угорі
і вітер віти вигинає яворів,
коли ж Господь відчинить нам Небесну браму –
данину віддамо ми цій порі.

Полине шлях наш вгору поміж хмар,
ми пройдемо під тисячі фанфар;
серцям гарячим не дамо й на мить спокою
і душі вбережем від всяких чвар.

08.07.2016