Сотни наших ми...

Рахую дні до нашої зустрічі,
Яка можливо так ніколи й не відбудеться.
Рахую посмішки і рідні родинки на щоках,
Які завжди описуватиму у своїх віршах.

Рахую кожен втрачений момент,
Коли не знала цінності наших ночей.
Коли шукала друзів, вражень, вечірок,
А не блиску твоїх таких рідних очей.

Рахую, скільки ми пережили,
І так мало й так необхідно ще сотні таких "ми".
Рахую все, що називали "нашим",
Що будували й руйнували так і не пізнавши.

Рахую квартири, в яких ми жили,
Білети й міста, де ми разом були
Скільки кроків і сил ми потратили,
І все-таки мало й так необхідно ще сотні таких "ми".

Рахую все, що зв'язує нас
Як жаль, що не розумієш цього і ти.
Рахую кожен потрачений марно час,
І кожне залите алкоголем "ми".

Рахую кожен вечір, ніч і ранок без тебе,
Як прокляття за те, що не цінувала,
За те, що так мало цілувала,
І шукала іншого життя, шукала...

Рахую, скільки сліз вже пролито,
І скільки слів уже сказано,
А я так і не знаю, як жити і куди йти,
Як покохати життя, де немає нашого "ми".

Вибач мене, що так пізно це зрозуміла.
Прошу, не жени із свого життя
Хочу, щоб відчув, зрозумів і ти
Як все-таки мало і так необхідно нам ще сотні таких наших "ми".

Соломія Біла/Соломия Била
18.04.2016