Ревнощi i вiршi

...І хотіла ревнувати до знайомок, незнайомок.
До усіх, хто усміхався і йому дивився в очі.
І усе, що їй здавалось, їй здавалося вагомим,
І вночі не знала спокою душа її жіноча...

Він не був якийсь-то красень, просто був собі мужчина.
І складав веселі вірші, як вдавалось і складалось.
Він для ревнощів не бачив ні підстав, ані причини.
Усміхались – усміхався, жартував, як жартувалось.

Вийшло так одного разу, що вона комусь всміхнулась.
Просто так вона всміхнулась, без продовження, між іншим.
І про ревнощі забула, а згадала – схаменулась.
І усміхнено читала всі його веселі вірші...

******************************

Перевод с украинского Светланы Груздевой:

http://www.stihi.ru/2016/07/06/2348

…Ревновать она пыталась к незнакомкам и знакомым,
Да ко всем, с кем улыбался, в очи глядя им неспешно.
Всё, что ей тогда казалось, ей казалось столь весомым,
По ночам душа пылала, расстревожена, конечно...

Нет, он не был раскрасавец, просто был себе мужчина.
Сочинял стихи такие, сочинить как удавалось.
Он для ревности не видел ни основы, ни причины:
Усмехались – усмехался и шутил, как полагалось.

Вышло как-то раз однажды: улыбнулась – так хотелось –
И она, без продолженья, а как будто между прочим,
И про ревность позабыла, только, вспомнив, спохватилась
И с улыбкою читала все стихи и днём, и ночью.