Сердечний мiй камiнь гранiт

Жити без кохання, це як живим загрібають в землю
Замість серця ніби камінь там з кров'ю б'ється
Коли днями тупо дивишся в кляті стіни і стелю
І розумієш вже в душі, що вряд чи вже до неї повернешся

Згадки всі про щастя неземне, кожну ніч вибиває градом
Витоптують інші люди ті спогади брудними своїми ногами
Вщент розлетілися мої дні, де два серця бились разом
Максимум на що я ще здатний, це фото розірвати руками

І при твоїх зустрічах з іншими, хай квітнуть в очах наві весни
Пелюстками троянд щоб люди не забували вкриватись
А я продовжу витріщуватись в стелю, і забуду тебе...Чесно!
Надіюсь забудеш і мене, по крайній мірі буду на це сподіватись

P.S.
-Я все життя вас слухав, читав, перечитував коли сумно
-Єсенін, Асадов, Ахматова і мила моя Костенко Ліна
-І тепер розумію, що ви нещасливі були, і в душах було дурно
-Бо щаслива людина таке не напише,
                тай писали ви мабуть також дивлячись на стіни