МОЕ СЕЛО

             МОЄ СЕЛО

Моє село не загубилось,
Воно живе і жде мене
У ньому сонце залишилось,
Його ніхто не обітне.

Воно, як сад, де тиша й гомін,
Де в’ються бджоли золоті.
І лише тут багряний промінь
Милує  мрії молоді.

Вони завжди зі мною поруч,
Я з ними бажано живу
Та обертаю злотий обруч
На щастя в снах і наяву.

Лише в селі трава іскриться,
Під спів та дзвін коси в росу.
Душа і серденько сміються
У час покосу, у ліску.

Яка краса земна навколо,
Я не іду, не йду – пливу,
Піднявши лагідненько чоло
Над полем росяним лечу.

О, рідна земле...Я люблю
Тебе усе життя, як син,
Тобі у цьому присягаю
Під наш церковний передзвін.

Я залишаюся дитиною,
Мій рідний батьківський поріг,
Ще не прощаюся з калиною,
Що розцвіла біля доріг.

Моє село...Тут народився,
Я тут зростав, до школи йшов.
І тут, як кажуть, пригодився,
Де моя річенька, місток...

Туди я тихою ходою
Іду завжди, як на свята;,
Де окропляюся водою
В немолоді свої літа.

На жаль, вже стежечка до річки
Травою густо заросла,
Тому сховалися домівки,
Де дітвора сільська росла.

Тепер вони діди, бабусі,
Онуків рідних бережуть,
Бояться їх казкові гуси,
Дітей від них не заберуть.

Вони нащадки наші милі
Та й наші славні здобуття,
Без них би жили і тужили
Всі ми ціле своє життя.

Моє село – моє кохання,
Тут Батьківщинонька моя,
Де спогад щастя і страждання
Пізнала вся моя рідня.

Я ним завжди, як є, пишаюсь,
Звичайний хлопець із села.
Ніде  нікого не цураюсь, -
Доля; куди б не завела.

Лише в селі моє натхнення,
Яким черпа;ю сенс життя,
І тільки там усі бажання
Ввійшли з дитинства в набуття.

О, рідний край – моя оселя,
Священний батьківський поріг.
Там рай завжди, а не пустеля,
Я тут знайшов свій оберіг.

19.12.2011