Ти – мій твір, вірш жіночого роду.
Я рядки зцілував з твоїх пальців.
Я чомусь забуваю про вроду.
Не вдивляюсь в обличчя у танці.
Я лише притискаю до серця.
Я лиш серцебиття відчуваю.
Може, вірш саме з серця береться.
Я по ніжності вірш упізнаю...
...Все, здавалося б, дав собі раду.
Всі абзаци узгодив з рядками.
Вірш готовий, і втілено задум.
І абзаців нема поміж нами...
Особливостi письма, чи Абзац як вiдстань
© Copyright: Миклош Форма, 2016
Свидетельство о публикации №116070600387
Свидетельство о публикации №116070600387
Рецензии