Іще живий. Я в цього світу є.
Хоч, як мене не намагались стерти
Великі люди, смертні і безсмертні,
Але не тут було, я дуже впертий,
І я втлумачував, як міг, своє.
Бо, що мені величні пахани,
Чи хто там на теренах світу мешкав,
Я вже відклав історію нарешті,
Сховав теорії в маленьку флешку,
Й пірнув. Пірнув угору, а не вниз.
Бо сперечатися стомився я.
Хтось істин напророчив з переляку,
Чи Шива, чи Мухаммад, чи Іаков.
Втлумачувати – дурості ознака,
Але ж без дурощів, дивлюсь, ніяк.
Набридло оприлюднювать думки,
Бо брешуть, що з думок не буде шкоди.
А почуття з людьми ділити згоден.
Але з людьми, шановні, не з народом.
То я під старість, мабуть, став таким.
живий
© Copyright: Канан, 2016
Свидетельство о публикации №116070509231
Свидетельство о публикации №116070509231
Рецензии
Чудовий вірш, Олександре! Людині притаманно "оприлюднювать думки" наперекір всьому... Сподобалось, що ти "Сховав теорії в маленьку флешку, Й пірнув. Пірнув угору, а не вниз." І завжди будуть ті, хто тебе читає і поділяє твої думки! А про "старість" - а ні слова... іще не час! С теплом і посмішкою. Ірина.
Лучи Надежды 06.07.2016 12:50 • Заявить о нарушении
Лучи Надежды 06.07.2016 12:50 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.