ЛЮБI ДIТИ

             ЛЮБІ ДІТИ

(Ганнуся)
Ой ти, милий... Де ж ти, де?..
Ніч  надворі... Щось гуде,
Мабуть вітер розгулявся,
З ним і ти не нагулявся?

Швидше ти іди додому,
До весняного порогу,
Буду ніч тебе чекати,
Жалібні пісні співати.

(Івасик)
Моє серденько, лягай
Та додому не чекай.
Через кількість заборон
Я потрапив у полон.

Полюбив я карі очі
Ясні Любоньки, дівочі,
Вони снилися щоночі,
А тепер ми вдвох, до ночі.

(Ганнуся)
Що то сталося з тобою,
Та й ще з долею смутною?..
Я же вірно так кохала,
Кожен час тебе чекала.
   
Ти не раз казав: „Кохана,
Моя серденько, жадана”,
Обіймав і цілував,
І своєю називав.

(Івасик)
Ой, Ганнусю! Так було...
Враз все згинуло, зійшло,
Щось зі мною таки сталось?..
Затремтіло, загойдалось.

Я і сам цього не знаю,
Сам себе вже не впізнаю,
Щось то скоїлось зі мною,
Як і з річкою весною.

Вона стрімка і бурхлива,
І брудна та й ще чванлива,
І несе у далечінь
Одним – радість, іншим – біль.


(Ганнуся)
Мій Івасику, ти був,
Добре те, що не забув.
Я самісінька – одна,
Як і веснонька – весна.

Але й досі я чекаю,
Все, що було, пам’ятаю.
Лиш кохаю образ твій...
Він завжди, як є – живий.

(Івасик)
Вірю, мила, відчуваю,
Мабуть, ще тебе кохаю,
Ти пробач мені за все,
Біль жени ти над усе.

Я заплутався... Страждаю,
Як раніше – не кохаю,
Я один... І ти одна...
Осінь швидко підійшла.

(Ганнуся)
Щось тремтить... Душа страждає,
Серце біль весь відчуває,
Пломеніє знов любов,
Запеклась у жилах кров.

(Автор)
Один одного цілує,
Обіймає і милує.
Сльози річками течуть,
Щастя знов до себе звуть.

І воно враз залунало,
Затремтіло, заспівало...

(Івасик)
Ой ти, ластівко моя
Зоря, Зорянка – ясна!

(Ганнуся)
Ой, хлопчиську ти кудлатий,
Капловухий і жаданий,
Сокіл вільний, волелюбний,
Лише мій завжди коханий.


(Автор)
Ой, ви, любі наші діти,
Вам серця ще довго гріти,
Не жартуйте, а живіть,
Щастя разом бережіть.

16.12.2011


(Передруковано, без змін з 7-ї збірки віршів „За все вклоняюсь тобі, земле” с. 65-68)


Сб.10 «Моя любов и счастье»