Останній мер учора вмер.
І, мертвий, йде в найвищу раду…
В багні занедбаних озер
Безодню вже не подолати.
Хитає чуба збоку в бік
На дубі, що стоїть обабіч,
А президент з країни втік
На сірій чи на чорній жабі.
Чи є в краю мерців живі,
Цього, ніхто не знає в світі,
Але э рани ножові –
Вони мені як рідні діти!
Вони болять, вони сверблять…
Я ними дихаю, щоб жити!
А поруч різаки гримлять
І брата брат готовий вбити.
***
© Copyright: Мироненко Анатолий Анатольевич, 2016
Свидетельство о публикации №116070405247
Свидетельство о публикации №116070405247
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.