Запроси-но мене на сніданок!
І нехай ні до чого там Тіффані…
Серед бурі моїх забаганок
Хай це буде найбільшою втіхою.
Щоб вмирати всю ніч від екстазу
І летіти удвох без диспетчера…
Бо якщо прокидаються разом, -
Є що людям згадати із вечора.
Нагодуй мене вранішнім світлом
І своєю невтримною силою.
І тоді, я загойдана вітром,
Пам’ятатиму це, навіть сивою.
Не така вже захмарна та мрія -
Цей наш спільний щасливий світанок.
Я сказати інакше не вмію…
Запроси-но мене на сніданок!
Запроси-но мене...
© Copyright: Елена Осмоловская 12, 2016
Свидетельство о публикации №116070404412
Свидетельство о публикации №116070404412
Рецензии