Між нами більше не встане ніхто,
Навіть моя з минулого дурість,
Що в голову лізла неначе в вікно,
Коли я свою втратила мудрість.
Дай мені сил її повернути
І дай стати тим, ким маю я бути,
І дихати дай, неначе востаннє
В свої вісімнадцять я бачу кохання.
Теперь розумію- не хочу я більше
Шукати, гортати назад це життя:
Воно не було достатньо безгрішним
І разом із тим я не знала гріха.
Якби ти повірив, що я хочу зміни,
Що хочу безґлуздя в собі поховати,
Що я лиш твоя навіки віднині
І кращого, знаєш, не варто й шукати.
Ти вибач мене- я кохати не вміла,
Чекаючи тільки у спину ножа
Сама тобі в груди ніж засадила,
Згорнулась на грудях наче змія.
Ти знаєш, я так більше не можу,
Я прагну прожити власне життя.
Хворобу свою я переможу
І зроблю недаремним даремне буття.
Надiя
© Copyright: Рыжий День, 2016
Свидетельство о публикации №116070403966
Свидетельство о публикации №116070403966
Рецензии