…заплутавсь у сумнівах вітер-пройдисвіт,
в порожнє майбутнє жене в самоті
незайману Мрією думку…
розгойдують хвилі життя наші душі,
неначе човни на примхливій воді
ми безперестану зіштовхуємось…
шукаємо берег у темряві ночі,
щодалі тим тяжчає доля, як в сні,
світ рветься свідомо до Сонця!..
з розпукою чорна пітьма кличе, душить,
і топиться відчай в нічній глибині –
стукають серця два в стогоні хвиль…
думки каламутні розплутати нам лиш –
хай Пам’ять займає майбутні вогні,
і згасне війни колір поміж берегів…
коли вже?..
© Copyright: Виктор Сурженко, 2016
Свидетельство о публикации №116070301060
Свидетельство о публикации №116070301060
Рецензии