Так зимно, мов скажена вiхола
В менi обманом оселилася,
І бiлить нiч сухими вiхтями,
І день дере своїми кiгтями...
Невже вона менi судилася?
Закляк вогонь, лишилось згарище,
Мов колiр змито з фотографiї:
Я тінь, яка летить в ангар iще -
Без літака, бо крила зламано...
А графства дiлені мiж графами.
А зорi ділені між бідними...
Жбурнула віхола карафкою
У люстро з полисками мідними -
І я ніде не відбиваюся:
Ні в кризі рік, ні в оці любого.
Сама собою забуваюся
Серед виття й морозу лютого...
І пульс уже - суцільна віхола.
Даремно літо б'є розрядами...
Колись було...тобою дихала...
Було чудово так, і тихо, і...
Скінчилось мойри дивне прядиво.
У замку хуга. Сходи сховані.
Ніхто слідів твоїх не знатиме...
А світ летить, мов не було мене,
А світ виспівує сонатами.
Вiхола
© Copyright: Ирина Иммер, 2016
Свидетельство о публикации №116070109735
Свидетельство о публикации №116070109735
Рецензии