Чорнобривцi

«Чорнобривцi »

                Спiткало зло, мене у цьому свiтi,
                Як загубив контроль, в своєму тiлi!               
                Пекучий бiль, i нескiнченнi митi,
                Страждання, розпач, та уста спiтнiлi…

                Коли мене, везла «швидка карета»,
                Несли на ношах, мiж  дерев, та квiтiв…
                Жовто-гарячих пелюсток вендетта,
                Заворожила буйством розмаїття!               

                Немов ввi снi, минали днi i ночi,
                Лежав, не в змозi, я на ноги стати…
                Тягли до себе, чорнобривцiв очi,
                Жовто-гарячу, силу не здолати!

                Минуло все, та спогади лишились…
                Буяють знову, щиро сонця дiти!               
                Я зрозумiв, щоб мрiї в нас звершились,               
                Життю радiти треба, та цiнити !