Нехай не співак ти, не поет,
Ти не малюєш всілякі картини.
Не вабить тебе до зірок і комет,
А вабить тебе до людини...
До тої, що ранком п'є каву,
А потім йде на роботу.
Й усмішку дарує ласкаву,
А ще тепло й турботу.
До тої, що любить ті фільми,
Де все життя - наче казка.
До тої, яка не повірить,
Що з реальним - лажа й фіаско.
Вона не звичайна "баба",
І зовсім не схожа на твоїх колишніх.
Вона на усе геть ладна,
Щоб порадувати своїх ближніх.
Ти мрієш про неї щодня,
І навіть коли спиш , ти мариш,
Наче ви вже давно рідня.
Наче ти її коханий, а не товариш.
Та кожен раз хочеш підійти,
Сказати про все, зізнатись нарешті.
Але що разу ловиш думку ти,
Що доводить тебе до "моральної" смерті,
Що не співак ти, не поет,
Ти не малюєш всілякі картини.
Не вабить тебе до зірок і комет,
А вабить тебе до людини...
А вабить тебе до людини...
© Copyright: Евгения Рута, 2016
Свидетельство о публикации №116070103712
Свидетельство о публикации №116070103712
Рецензии
