Павло Тычина. Плуг

Ветер.
Не ветер - буря!
Валит, ломает, из земли вырывает...
За чёрными хмарами
(с блеском, ударами)
за чёрными хмарами миллион миллионов
мускулистых рук.

Катит. И в землю врезает
(будь то город, дорога иль луг),
в землю плуг...
А на земле люди, звери, сады,
а на земле боги и храмы:
о пройди, пройди над нами,
рассуди!

И были такие, что бежали.
В пещеры, леса - без сил.
 - Что ты за сила еси? -
вопрошали.

И никто из них не пел, не запевал
(огненного коня ветер гнал -
огненного коня -
в нОчи).
И только их мёртвые открытые очи
отразили красу нового дня.
Очи.

                Плуг

Вітер.
Не вітер - буря!
Трощить, ламає, з землі вириває...
За чорними хмарами
(з блиском, ударами)
за чорними хмарами мільйон мільйонів
мускулистих рук.

Котить. У землю врізає
(чи то місто, дорога чи луг),
у землю плуг.
А на землі люди, звірі й сади,
а на землі боги і храми:
о пройди, пройди над нами,
розсуди!

Й були такі, що тікали.
В печери, озера, ліси.
 - Що ти за сило єси? -
питали.

І ніхто з них не радів, не співав
(огняного коня вітер гнав -
огняного коня -
в ночі).
І тільки їх мертві,розплющені очі
відбили всю красу нового дня!
Очі.
                1919г.