Вказiвники на скелях

Сон шукає мене серед мрій заповитих...
У далеких печерах обірваних фраз,
де таким дивакам ще хотілось би жити,
абсолютним мовчанням лякаючи вас,
що вже звикли під сонцем на темряву вити...
...........................
Пригорнувся до місяця небом тремтіння,
за яким ти ховалась від спеки та злив,
і пішов...
Моє щастя - то твоє каміння
у простому благанні, щоб перший дожив
до весни остаточного душетворіння.
...........................
Не дивись.
Це - не втеча...
Весь світ - innuendo
на такі непотрібні вже серцю слова...
І любов - то лиш мить у земному крещендо,
від якого дуріє Його голова
між смаками сінгмолта, бурбона і бленда...
...........................
А хотілось ж не так!
Це ж не вічність блукала
між Адамом і Євою в ері сліпців,
оминаючи входи до серця-портала,
де пізніше за яблуко змій догорів,
ставши першою жертвою "ой, я не знала!"
...........................
І шляхи до небес - до небес не доводять...
Прижиттєвих ілюзій на всіх вистача,
щоб колись у чужому двоїчному коді,
де прості одиниці - і ті не мовчать,
прочитати нарешті нестримане "Годі!.."