Троянська коза

На полонині за горою,
розкинулось містечко Троя.
Жили там звірі мирно, дружно,
хоч інколи жилось й сутужно.
Неподалік було болото,
де мешкала одна сволота.
На Мокші там стояла стая*,
і вовча в ній селилась зграя.
Їх ватажок шакал плішивий
задумав Трою захопить.
Бо жив грабунком біс паршивий,
нічого більш не міг робить.
Нагоди ж ще не видавалось,
бо Троя билась і кусалась.
У хід йшли роги, кігті і копита,
а тому лиш чекать лишалось.

Та в Трої проживала кізка,
така собі проста коза.
Скубла траву попід берізки
і вигиналась мов лоза.
Троянці місто захищали,
хоча і слабші від вовків.
На пашу разом вирушали,
робили це без зайвих слів.
Лиш з норовом ота козичка
не звикла стрій чіткий тримать.
Десь в стороні скубла травичку
і під кущем лягала спать.
Це запримітив той плішивий,
вмить у шакала визрів план.
Він підстеріг козу спесиву
і потягнув до себе в клан.
Заклацала зубами зграя,
рікою слина потекла.
Їх зупинив шакал лукавий –
це ключ до міста і села.
І стали кізку научати,
оті шакали і вовки.
Що браму слід не запирати,
коли на пашу вирушати,
на всі засуви і гачки.
Отак тривало пару років
доки шакалячих уроків
напам‘ять не засвоїла коза.
При цьому гарно годували,
на зграю мекать дозволяли,
поки над Троєю збиралася гроза.
Козу ж ту потім відпусти
й приготували кращі сили -
у засідці біля воріт
троянських хижі посадили.

Чекать не довго довелося,
що заплановано – збулося.
Не стало в лісі більше Трої,
усі загинули герої…
У чім цієї байки суть?
Засланих кіз боятись треба
і висновок зробить для себе –
ті кози лиш біду несуть!

* Хлів, стайня.

червень 2016