КРИК ДУШI

           КРИК ДУШІ

Бачив хлопця в сорочині,
Що побіг в край поля, вдаль.
Як в кіно: через хвилину
Запримітив його жаль.

Що з ним трапилось? Не знаю.
Але жах накрив мене,
Лиш про себе я гадаю...
Лихо сльози не мине.

Так. Він плакав...Руки томно
Підіймав щоразу він,
Щось кричав...Та все даремно,
Вітер йшов наперегін.          

Увійшов весь біль у серце,
Схотів бігти вже за ним,
Та надпив води з відерця -
Жах на мить я приглушив.

Що то сталось? Вітер, поле,
Розкажіть про все, як є,
Невже ж скоїлось десь горе
Те, що Сам не відверне.

Ой же, поле, вітер гучний,
Не мовчіть... Мабуть, біда?..
Бо я чую дзвін бентежний,
Що несе з поля; вода.

Дзвін вже хлопця доганяє,
Обіймає жалобу,
Та й до себе пригортає
Його милу худобу.

Ой, не плач, хлопчиську, хлипко,
Серце вкрай не надривай.
Жаль, що сталося так швидко:
Мати вмерла!.. Спогад май.

Знаю, як тебе любила,
Цілувала кожен раз.
Та до себе пригортала
І гойдала водночас.

Вона щастя так бажала,
Щоби ріс, як богатир,
А нещастя відкидала -
Щоб в житті був спокій, мир.

Ой, Івасику¬ – Васюню,
Повертайся у свій дім,
Витри сльози, синку милий,
Небо хмарне...Чуєш? Грім...

Небеса вже дощ послали,
Вони плачуть, як і ти,
Щоби квітоньки зростали
На погості в ясні дні.

А тобі, синок молодший,
Більше сил, зростай, мужай.
Знаю: станеш ти найкращим,
Свою матір пам’ятай.

15.12.2011

Зб. 7 с.62-64