тот вечер

в кріслі-качалці, в оточенні дорогих сигар та елітного
алкоголю, здобувши найвищий науковий ступінь, проїхавши
автостопом півсвіту, пройшовши Майдан та Афганістан,
через п'ять чи то десять років я пошкодую, що в той
вечір, коли люто мело, ти була вдягнута, і не тому
що ніби-то хотів побачити тебе голою, а тому що за
спробу накинути тобі на плечі чи спину своє тепле
пальто я готовий був палко файтити кожного фраєра, котрий
зі мною не заодно.

озброєна армія всіх твої майбутніх, теперішніх і
колишніх чоловіків, гастролери найдорожчого цирку
"ШАПІТО", поруч з якими кілометровий троянський кінь не
злякали б мене. на війні за тебе мене не злякав би
ніхто; під проводом Наполеона чи Македонського я здолав би усіх, але найтяжчим у цій боротьбі було
воювати з собою.

я би пішки пройшов Італію через гори, розтопив би у
Сибірі усі сніги, коли б знав, що в кінці подорожі, після
цієї тяжкої дороги, десь далеко за горизонтом на
мене (змученого і щасливого) досі
чекаєш ти.

дарма, що ти була вдягнута, я би
все одно не наважився накинути тобі пальто на
спину, як би не було
морозно.

знаєш, здавалось, в той
вечір - загину. як бачиш, просто
зійшов з
розуму.