Багiня

Вібрують руки й серце калатає,
як хвіст телячий все об ребра б‘є.
Прорізалися крила, оживаю,
а хворий мозок – знай все за своє…

Хмарини сірі в небі обнімаю,
заплуталась, не втраплю вже додому.
Із мене почуття дощем стікають,
а вітер таємниче заганяє в кому.

Як камінь (птахом) я додолу лину,
(не важно як) мені б лише літать.
В черговий раз шубовсну у хмарину,
а руки бідолашні все тремтять…

Думки, як блискавки, летять у різні боки,
дзвенить у вухах музикою грім.
А мозок переповнюють потоки –
частина неба я і мій тут дім.

Шматками льоду розчинюся в хмарах,
коли ж нарешті літня крига скресне.
Себе знайду у сірогривчастих отарах
і ніби фенікс з коми все ж воскресну.

Велику дуже маю я надію,
що зрозуміє хтось усе оце.
Поетом стати ще з дитинства мрію,
та імпульс миттю перекошує лице…

25.06.2016

* Пародія на твір автора codyein „Я – частина небес“.

Я – частина небес

мої руки тремтять і серце калатає,
воно впевнено б'ється об ребра білі.
я неначе ожила, неначе крилата,
й обіймаю у небі  хмарини сірі.

і думки, мов блискавки, б'ють миттєво,
у вухах грає музика чистого грому,
дощ тілом моїм стікає чуттєво,
і з вітрами таємно занурююсь в кому.

мої руки тремтять, а клітини вібрують,
вилиці зводить імпульс поривчастий.
я — частина небес, і мене лиш  почують
хмари улюблені, сірогривчасті.

розчинюся у них  кристалами льоду
і лину  додолу стрімкими ударами.
у польоті відчую  справжню свободу,
розіб'юсь, і воскресну знов поміж хмарами.