…пройшовся по тілу сновида страху,
він душу мою захопив із собою…
посеред зневолених я не знайду
пісні недоспівані, щезлі з пітьмою…
з жадобою поглядів стрічних людей
стрічатись доводиться мовчки…
під шелест опалого листя з дерев
чекаю на твій ніжний дотик…
горить небо синьо-зеленим вогнем,
займається ранок багряно…
збуди вітер тишу, торкнися до скель
зворушуй їй серце зізнанням…
та дійсність зникає так само, як сон,
блакить засліпляє п’янкий дух полину,
в поламаних скелях тече жива кров
і море чорнішим стає без упину…
любов не повернеться, як не проси,
плануй, не плануй світла час як прийде
навзаєм за скоєну втечу й гріхи…
виходить, так складно любити тебе!..
чогось так складно...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2016
Свидетельство о публикации №116062501078
Свидетельство о публикации №116062501078
Рецензии