Перекрытие неба слегка дрожит...

***
Перекрытие неба слегка дрожит,
тишина середины лета над головой.
Если Ты всерьез планируешь мою следующую жизнь,
стоило бы посоветоваться со мной.

Я хочу снова увидеть: лампы террас,
чужие комнаты, как души,  осветив, зажгутся опять.
В следующей жизни сведи меня с ней еще раз,
я хочу снова мучиться и умирать.

Я хочу снова чувствовать, как отогревается и ноет
вода под мартовским льдом на реке.
Даже если она одними проклятиями будет говорить со мною,
пусть говорит на моем языке.

Удача пусть снова хлопнет меня по плечу -
ее разговоров было мне мало,
я снова послушать ее хочу,
тем более, что забыл, с чего она начинала.

Каждый сбой ударения в ее речи живой -
словно дрожь листвы на полночном ветру.
Чего бояться? Смерть - это зеркало в душевой,
каждый день, держа бритву, я вижу ее поутру.

Луны фонарное светит стекло,
небо над головой раскрывается, воссоздается.
Все кончится, все как сквозь пальцы ушло.
Все снова вернется.

с украинского перевел А.Пустогаров

+ + +

Так легко тремтять небесні перекриття.
Тиша середини року лишається головною.
Якщо ти справді плануєш моє наступне життя,
я би радив тобі порадитися зі мною.

Хотілося б знову бачити, як ліхтарі світять з терас,
висвітлюючи, ніби душі, чужі кімнати.
В наступному житті зведи мене з нею ще раз –
я хочу знову мучитись і помирати.

Я хочу знову відчути, як відігріваються й болять
березневі ріки під крижаною обновою.
Навіть якщо голос її складатиметься з проклять,
хай ці прокляття звучать моєю мовою.

Хотілося б удачу плескати по плечу,
хотілося б, щоби скінчилась тиша тривала.
Я б охоче послухав її іще – оскільки не все почув,
тим більше – встиг забути, з чого вона починала.

Кожен неправильний наголос в її мові живій –
ніби дотик нічного вітру.
Чого боятись? Смерть – дзеркало в душовій:
я бачу її щоранку, тримаючи бритву.

Світиться місяця ліхтарне скло.
Небо над головою відчиняється, твориться.
Все закінчиться, ніби і не було.
Все потім знову повториться.