Зимовий ранок

Мороз і сонце, день чудесний!
Іще дрімаєш, друже чесний,
пора, красунечко, проснись.
Відкрий свої ти карі очі,
не залишилось й сліду ночі,
зорею Півночі з‘явись!

Згадай-но вечір, хуга злилась,
імла в мутному небі вилась,
і місяць плямою тьмянів.
Крізь хмари світло лив він з лінню,
по хаті ти блукала тінню…
А зараз ранок вже розцвів!

Під голубими небесами,
розкішно-пишними коврами,
поблискуючи сніг лежить.
Прозорий ліс один чорніє,
сосна між снігом зеленіє,
під льодом річенька блищить.

Уся кімната сяє блиском,
затоплена з веселим тріском
палає піч і поряд ти.
Приємно гріючись лежати,
а може в санки наказати
гніду конячку запрягти.

По вранішнім ковзнувши снігу,
мій друже, віддамося бігу
ми норовливого коня.
Відвідаєм поля пустинні,
ліси, улітку так гостинні,
і рідний берег в світлі дня.

24.06.2016

* За мотивами або вільний переклад однойменного твору Олександра Пушкіна.