Батькiвський вiрш про Петра

У селі, що звисло над Дніпром,
жив хлопчина на ім‘я Петро.
Влітку, лише вишні відцвіли,
німці в Україну приповзли.
Грабували й мучили народ,
та водили смерті хоровод.
Батько розлучається з Петром,
з ворогом йде битись за добро.
Каже: „Їм у нас не панувать,
ворогів з Вітчизни треба гнать!“
Потім взяв гвинтівку і наган
та й подався в ліс до партизан.

Однієї ночі, в буревій,
на узліссі розгорівся бій.
Оточили німці наш загін,
в мишоловці опинився він.
В ліс загін прорвався до зорі,
щоб пробратись в плавні на Дніпрі.
В плавнях комиші густі одні,
є сховатись де в тій глушині.
День і ніч шумить комиш густий,
хоч місцями там й до пояса води.

Вранці бійці просочилися в ліс,
та у болоті їх ворог затис.
Стежкою йде партизанський загін,
спереду вибух і поряд один.
Німці гарматну відкрили стрільбу,
землю у лісі снаряди шкребуть.
Падають люди і вибухи, й дим,
вибратись важко із лісу живим.
Мало в загоні лишилось бійців,
раптом змією Петро із кущів.

- Де командир?
- Он там – хтось сказав.
Швидко підповз і відразу ж почав:
- Так і так, каже він, ліс знайомий мені,
всі проходи закриті в диму і вогні.
А виною у цьому німецький-то кріт,
підозрілий помітив на узліссі я дріт.
В листі дуба сховавсь того дроту шматок,
ще й у кроні курінь із зелених гілок.
В‘ється дріт металевий гіляччям, як змій,
і сидить в курені чоловік чужий.
В курені тім у нього телефон польовий,
прокладає снарядам шляхи лиходій.

Між кущами Петро з командиром повзуть,
жалить їх кропива, колючки їх рвуть.
- „Feuer!“ – гирка шпигун в телефон польовий
і німецький вогонь коригує той змій.
Це почув командир, зняв гвинтівку з плеча
і кінець він поклав тим фашистським речам.
Потім дріт ухопив й ніж в правиці затис,
та Петро на руці в командира повис.
- Постривай, командир, не кінець ще пригоді,
телефон польовий може стати в нагоді.
Підкажи, знаєш мабуть, що німцям сказати,
щоби ті по загону не стали стріляти.
Не дарма ж в німчури випасав я корови
і достатньо навчився ворожої мови.
- Ти скажи, що снаряди летять не туди,
хай подалі стріляють вони від води.
А коли на узліссі напруга спаде,
то загін по байраку до плавнів дійде!
Ну, а далі побачимо, що нам робить,
побіжу до загону! – й розтанув за мить.

В трубку Петрик говорить фашисту: „Зер гуд!“,
сам же думає – скоро вам прийде капут.
Знов над лісом співають, немов очманілі,
ворожі снаряди в придумані цілі.
У скупчення саме німецьких солдат
летить за снарядом німецький снаряд.
Загін же безпечну дорогу знайшов
й байраком тихенько у плавні пішов.
Крізь гуркіт і рев донеслось до Петра,
як наші бійці закричали: „Ура!“
Петру зрозуміло, що спасся загін,
та хто ж допоможе бійцям, як не він.
Бере телефона та в трубку кричить –
Байрак і стежинку вам треба бомбить!
І знову над лісом снаряди летять –
знов схибили німці, як стали стрілять.

А що там Петро? За загоном біжить,
та ще й находу командиру кричить:
„Товариш начальник, я вас дожену,
товариш начальник, візьміть на війну!..“

22.06.2016

* Переклад вірша невідомого автора про хлопчика Петра, який нам з сестрою в дитинстві неодноразово розповідав батько і текст якого відтворено по пам‘яті.



Жил в селе над пенистым Днепром
паренёк по имени Петро.
В ту весну, чуть вишни зацвели,
немцы на Украину пришли.
Брали все: свиней, коров, овец…
И с Петром прощается отец.
Говорит – не быть у нас панам,
крепко с ними надо драться нам!
Взял отец винтовку и наган
и ушел с отрядом партизан.
Вот однажды ночью грозовой
под селеньем завязался бой.
Окружили немцы наш отряд –
ни вперед прорваться, ни назад.
В лес отряд прорвался на заре,
чтобы выйти к плавням на Днепре.
В плавнях там густые камыши,
хорошо скрываться в той глуши.
День и ночь шумит камыш густой
залитый днепровскою водой.
Лесом идет партизанский отряд,
вдруг впереди разорвался снаряд.
Немцы из пушек открыли стрельбу,
землю лесную снаряды скребут.
Падают люди и грохот, и дым,
выбраться трудно из леса живым.
Мало в отряде осталось бойцов,
вдруг выползает Петро из кустов.
Где командир?
Вон! – кричат.
Подбежал, лег на траву и докладывать стал.
Так и так – говорит, этот лес мне знаком,
видел провод я на земле, под кустом.
Вьется провод тот меж кустами, как змей,
а на дубе – шалаш из зеленых ветвей.
И скрывается провод в листве густой,
и сидит в шалаше человек чужой.
У него в шалаше полевой телефон,
орудийной стрельбой управляет шпион.
Меж кустами Петро с командиром ползут,
их крапива жжет, их колючки рвут.
«Пли!» - кричит шпион в полевой телефон.
Услыхал командир, снял винтовку с плеч,
оборвал он пулей фашистскую речь.
К проводу бросился, ножик зажав,
но Петро командира схватил за рукав.
Погоди, командир, полевой телефон пригодится нам.
Скажи, командир, что мне немцам сказать,
чтобы немцы не смели по нашим стрелять.
Скажи им снаряды летят не так,
отряд партизанский уходит в овраг.
Прямая дорога нам к плавням и в брод
отряд по оврагу спокойно уйдет.
А дальше увидим, что делать потом,
к отряду начальник вернулся бегом.
И снова над лесом запела шрапнель,
дана батарее неверная цель!
И в самую гущу немецких солдат
летит за снарядом немецкий снаряд.
Сквозь грохот и рев донеслось до Петра,
как наши бойцы закричали «Ура!»
И понял Петро, что отряд спасен,
он трубку берет й говорит в телефон:
Отряд по тропинке вернулся назад,
опять по тропинке вам надо стрелять!
И снова над лесом снаряды поют,
то немцы по лесу без устали бьют.
А где же Петро? За отрядом бежит!
Петро на ходу командиру кричит:
Товарищ начальник, за вами и я,
товарищ начальник – возьмите й меня!