Зiвяли барвiнки i маки...

Зів’яли барвінки і маки
В далекім та ріднім краю.
Самотньо на батьківським ґанку
Я нишком, мов хлопчик журю.

Я чую як пахне пашнею
І медом, мабуть бджолярі
Піднялись разОм із зорею
По осені, як школярі.

Я бачу як голуб воркує
Над стріхою, наче юнак.
Про що сірий птаха міркує?
Здійнявся і маю –  ґудлак!

Чекай! Візьми мОє сумління
І груду німого болЮ.
Нема мені, знаю, прощення
Та серце щемить від жалю.

Коли я втікав – бідні села
Багатством горіли вогнів.
А батьківська біла оселя
Тоді розплилась між ланів.

Я вирвав столітнє коріння
Заради майбутніх надій
Та батьківське рідне подвір’я
Наснилось. Я раптом зрадів.

За рік я нарешті зібрався
І рушив до рідних батьків.
І нащо я землі цурався
Неначе дітей-байстрюків?

Коли я підходив до хати
Всередині я вже німів
Де батько і де моя мати
Без слів я усе розумів.

Раптово запахло пашнею.
В далекім та ріднім краю.
Самотньо на батьківським ґанку
Я нишком, мов хлопчик журю.