В глибині серцевих виток,
Де буяє цвіт життя,
Я гортаю дивний свиток
Помираючого дня.
Я гортаю ледь по-троху,
Щоб нічого не впустить.
Хай у тім не буде проку,
Я кохаю кожну мить.
Бо вони усі, мов ціле,
Щось прожите за цей день.
Щось таке до серця миле
Зачинає світ натхнень.
За цей день було і інше,
Щось жорстоке та бліде,
Що, мов кров холодних вишень,
Стежкой небуття веде.
Та це все затьмарить разом
Мій солодкий, тихий сон.
«Я не піддаюся сказу», -
Це моєго дня закон.
Передсон
© Copyright: Анастасия Высочанская-Бойко, 2016
Свидетельство о публикации №116062105040
Свидетельство о публикации №116062105040
Рецензии