Маки червонi, маки багровi

Маки червоні, маки багрові.
Земля кров’ю облита.
Людина різної волі, різної долі.
На ній лежить побита.
То смерть у дім наш завітала.
Людей чимало вже забрала.
Лиш горе, сум, вона нам дала.
Жодне серце в світі не минала.
На землі колоситься жито.
Та нікому його збирати.
Усе навколо так порито.
Та нікому про це сказати.
І лиш маки червоні, маки багрові.
Свідками страшної війни стали.
І діти різної долі, різної волі.
Ідуть самотні уже спати.
А хто подумав про дітей?
Про батьків самотніх?
То, лишень, амбіції людей.
Багатіїв тих новомодніх.
Ні, то вже не люди.
І навіть стали не скоти.
Вони не знають як набити,
Далі все свої роти.
Вони, землю кров’ю обливають.
Багряні маки все сажають.
Вони, то чортові сини.
Славу відають своїй рідні.
А наш рід, то є інша справа.
Ми нічим несхожі на того удава.
Той змій лице своє вже відкриває.
Світ у війну чергову він кидає.
У цій війні багато маків розквітає.
Та землю червоним цвітом наповняє.
Ті маки червоні, маки багрові.
Земля кров’ю полита.
І людина різної долі, різної волі.
Лежить на ній убита.
Смерть витає вже усюди.
Та нікому її не спинити.
Ми самі вирішуємо.
Що і як робити.