Як вони любили

Ти перший, кому я віддалась,
Віддалась повністю й без жалю.
Завжди буть разом я присяглась,
Серце до серця я приколю.

Ні про що не жалкую,
Мабуть, одна я на світі така,
Заради тебе сама ж я себе вполюю,
Заради тебе потоплю з собою плота.

Навіщо мені без тебе жити?
То й не життя - існування лиш.
Тим більш не можу очі закрити
На "Його ти любити полиш".

Не полишу. Ніколи.
Перший й останній.
Полишу пізніш, як зникнуть на світі душі-смоли,
А то неможиво, як думаю я, принаймні.

Хай це божевілля,
Хай у це ніхто не вірить,
Але легенди про "як вони любили",
Душа кожна потім на себе примірить.

Може, не чиста мова,
Може, не чисті дії,
На руці лиш одна окова:
Думка, що випадково привіє.

Мені не соромно.
Я така. Я справжня.
Гріхів, певно, у всіх є порівну,
Але природа дає прекрасне.

Зовнішність буває оманою,
Душа буває закритою,
Світле - примарою,
Чорне ж білою маскою прикрито.

Але світ має любов,
Любов мають душі,
З нею вони звільняються від оков,
Знаходять дорогу заблудші.

Любов - це маяк,
Маяк у морі думок,
Побачиш його - знайдеться свояк,
Чужих своєму нутру збери на совок.

Не бійся нічого,
Все, що буть має
збудеться,
Побажай собі сам
смачного,
Хочеш гарного пса -
приблудиться.