Моя поэзия перевод на украинский

МОЯ ПОЭЗИЯ (Михаил Светлов, http://rupoem.ru/svetlov/all.aspx#my-shli-pod)

Нет! Жизнь моя не стала ржавой,
Не оскудело бытие...
Поэзия — моя держава,
Я вечный подданный ее.
Не только в строчках воспаленных
Я дань эпохе приношу,—
Пишу для будущих влюбленных
И для расставшихся пишу.
О, сколько мной уже забыто,
Пока я шел издалека!
Уже на юности прибита
Мемориальная доска.
Но все ж дела не так уж плохи,
Но я читателю знаком —
Шагал я долго по эпохе
И в обуви и босиком.
Отдался я судьбе на милость,
Накапливал свои дела,
Но вот Поэзия явилась,
Меня за шиворот взяла,
Взяла и выбросила в гущу
Людей, что мне всегда сродни:
— Ты объясни, что — день грядущий,
Что — день прошедший,— объясни!
Ни от кого не обособясь,
Себя друзьями окружай.
Садись, мой миленький, в автобус
И с населеньем поезжай.
Ты с ним живи и с ним работай,
И подними в грядущий год
Людей взаимные заботы
До поэтических высот.
И станет все тебе понятно,
И ты научишься смотреть,
И если есть на солнце пятна,
Ты попытайся их стереть.
Недалеко, у самой двери,
Совсем, совсем недалеко,
События рычат, как звери.
Их укротить не так легко!
Желание вошло в привычку —
Для взрослых и для детворы
Так хочется последней спичкой
Зажечь высокие костры!
И, жаждою тепла влекомы,
К стихотворенью на ночлег
Приходят все — и мне знакомый
И незнакомый человек.
В полярных льдах, в кругу черешен,
И в мирной жизни, и в бою
Утешить тех, кто не утешен,
Зову Поэзию свою.
Не постепенно, не в рассрочку
Я современникам своим
Плачу серебряною строчкой,
Но с ободочком золотым...
Вставайте над землей, рассветы,
Струись над нами, утра свет!..
Гляжу на дальние планеты —
Там ни одной березы нет!
Мне это деревцо простое
Преподнесла природа в дар...
Скажите мне,— ну что вам стоит!
Что я еще совсем не стар,
Что жизнь, несущаяся быстро,
Не загнала меня в постель
И что Поэзия, как выстрел,
Гремела, била точно в цель!
1957

МОЯ ПОЕЗІЯ (вільний переклад П.Голубкова)

Життя не стало ще іржавим,
Буття ще не збідніло, ні...
Поезія - моя держава,
Я вічний підданий її.

Не тільки у рядках могутніх
Данину часу приношУ, -
Я для закоханих майбутніх
І для розлучених пишу.

Скільки забуто вже, нібИто,
Поки я йшов, забуду й ще!
На юності моїй прибита
Меморіальна дошка вже.

Але все ж справи не погані,
Хоч знає це читач, скоріш -
Підчас  по часу крокування
І у взутті, і босоніж.

Віддався долі я на милість
І накопичував діла,
Але Поезія з'явилась,
За комірець мене взяла,

І в гущу викинула, вперше,
Людей, що так близькі мені:
- Ти поясни, що - день прийдешній,
Що - день минулий, - поясни!

Не відокремлюйся, натомість -
Оточуй друзями себе.
Сідай, миленький мій, в автобус,
З населенням в одне купе.

Ти з ним живи й працюй у згоді,
І підніми - в прийдешнє, от -
Людей взаємні всі турботи
До поетичних аж висот.

Все зрозуміло тобі стане,
Й дивитися навчишся ти,
А якщо є на сонці плями,
Ти спробуй швидше їх стертИ.

Біля дверей, і у ефірі,
Так, зовсім вже недалекО,
Гарчать події, наче звірі,
Приборкати їх - не легкО!

Бажання увійшло вже в звичку -
Дорослим, й навіть дрібноті
Кортить, як сірником колишнім,
Багаття в світі розвести!

І, спрагою тепла відомі,
До віршів, наче на нічліг,
Приходять - давній мій знайомий,
І незнайомий чоловік.

В льодах, і у черешень колі,
У мирному житті, в бою
Втішати всіх, зазнавших болю,
Кличу Поезію свою.

Не поступово, не в розстрочку
Я всім сучасникам своїм
Срібним рядком плачу охоче,
Та з ободочком золотим...

Вставайте, ранки, над поетом,
Світи, ранкове світло, нам!..
Дивлюся на чужі планети,
І - жодної берези там!

Мені просту берізку - радо
Природа піднесла, як дар...
Скажіть мені, - ну що вам варто!
Що я не зовсім «суперстар»,

Що мчить життя, перо ще гостре,
Що не загнав ще в ліжко біль,
І що Поезія, як постріл,
Гриміла, била точно в ціль!