Васыль Стус. Разжижена земли тугая твердь...

Разжижена земли тугая твердь,
наш муравейник поточил планету.
Менты, и физики, и лирики поэты
умело мастерят свою же смерть.
Трухлявый украинский материк
растёт, как гриб. Младенец наш, похоже,
стать палачом, учась с пелёнок, сможет
и вековечный порубить порог
замшелым дедовским патриотизмом,
где изредка лишь шарканье сапог
напоминает: есть он, тот порог,
от века запрещённый, вроде схизмы.
И твердь земная точится все дни,
а мы определяемся. И квиты
с своей судьбой. И, Господом забыты,
Отчизны просим, нищему сродни.

                ***
Порідшала земна тужава твердь,
міський мурашник поточив планету.
Міліцьйонери, фізики, поети
вигадливо майструють власну смерть.
Протрухлий український материк
росте, як гриб. Вже навіть немовлятко
й те обіцяє стати нашим катом
і порубати віковий поріг
дідівським вимшілим патріотизмом,
де зрідка тільки човгання чобіт
нагадує: іще існує світ,
справіку заборонений, як схизма.
Це твердь земна трухлявіє щодня,
а ми все визначаємось. До суті
доходимо. І господом забуті,
Вітчизни просимо, як подання.